Франц-Йосиф — фігура доволі цікава. Коли його сприймати буквально, як історичного діяча, — це була геніальна посередність, головне досягнення якого — рекордно довге правління імперією Габсбурґів. У середині 60-х років XIX століття він створив Австро-Угорщину — проект, що пережив самого творця лише на два роки (цісар помер 21 листопада 1916-го). При цьому Австро-Угорщина мала колосальний вплив на розвиток усіх без винятку держав, що постали на її руїнах. Франц-Йосиф для деяких верств західноукраїнського соціуму нині асоціюється саме з таким собі духом Центральної Європи, духом Австро-Угорщини.
Про австро-угорську дійсність у галичан і буковинців збереглися теплі спогади. На почесному місці серед ікон у майже кожній старенькій гуцульській хижі висить портрет Франца-Йосифа — його дуже люблять і вважають своїм покровителем. Історики досі дивуються із чудної дружби між цісарем і селянами зі звичайнісінького гуцульського села Космача. Якось на сільському сході найграмотнішим селянам було доручено написати прохання до уряду про зменшення податків. 12 чоловіків зодягли гуцульські строї й поїхали до Відня, у резиденцію кайзера. Охорона не впускала дивних ходаків, але в цей час цісар вийшов на балкон. Його дуже зацікавив розцяцькований гуцульський одяг, і він запитав, що повело цих людей у далеку дорогу. Франц-Йосиф вислухав прохання горян і пообіцяв подумати над їхньою проблемою, але захотів спершу подивитися на обряди й ноші гуцулів… Франц-Йосиф дотримав тоді слова: не тільки зменшив податки, а й багатьом родинам подарував землю…
А на Косівщині є ще леґенда про пана Ромашкана, що наказав цісаря Франца-Йосифа, як той ще був малим хлопцем, побити — дати йому 25 буків. Кажуть, що Франц-Йосиф, як був ще малим, утік із дому, щоби придивитися, як у державі живуть люди. Блукаючи селами, зайшов у Іспас і там впросився в одного господаря на ніч. Рано той збирався на панщину. Цікавий Франц-Йосиф, хотів дізнатися, що таке панщина, і сказав, що піде замість нього на панщину. Господар не мав нічого проти, і хлопець пішов. Зрозуміло, ніхто не знав, що це — Франц-Йосиф. Прийшов він до двору, подивилися на нього, що він ще хлопчак і звичайної дорослої роботи не зможе виконати, то найшли для нього щось легше. Йому наказали носити з криниці воду для людей, що в’язали овес. Франц-Йосиф і носив, а що був дуже цікавий та розглядався всюди, то все спізнювався з водою. Пан, що був тоді на лану, наказав йому дати за це 25 буків. Побили Франца-Йосифа й сказали далі носити воду. Той пішов і не вернувся. Послали чоловіка подивитися, де це подівся хлопець. Дивиться він: хлопчини немає, а стоїть коновка й на ній щось написано. Показав чоловік коновку панові, той як прочитав, то став ні живий ні мертвий, заговорити вже не міг. А на коновці було написано, що хлопчина — цісарський наступник Франц-Йосиф, і наказує він панові прийти до Відня на суд. Як пан трохи заспокоївся, то наказав спіймати Франца-Йосифа й убити, аби та справа затушувалася. Та це йому не вдалося, Франц-Йосиф утік до Коломиї, звідки дали знати до Відня, і його забрали. У Відні ФранцЙосиф розказав правду про панщину своєму дядькові кайзеру Фердинанду, і той велів зараз панщину скасувати. Пана Ромашкана судили та присудили спалити…
Дослідник Давид Гоберман у книзі «Гуцульщина — край мистецтва» описує випадок, коли Франц-Йосиф, побачивши зразки кахлів косівського майстра Бахматюка на коломийській промисловій виставці 1880 року, замовив йому розписну піч, яка незабаром була зроблена та відправлена до Відня.
Олександр Гайн
Немає коментарів:
Дописати коментар